відмовляла, як я настоював перед її панею; в хвилину, коли вона подає мені слово, посеред самої церемонії… Він сміявся читаючи листа, ошуканець! а я мов той дурень!.. Ні, пане графе, ви її не дістанете… не дістанете. Що ви великий пан, то гадаєте собі, що й великий геній!.. Шляхетність, багатство, ранґ, становище; усе це робить таким гордим! Що ви вчинили для того, щоб мати те все добро? Ви завдали собі труду народитися і нічого більше; в іншім людина доволі звичайна! Коли ж я, біс його батькові! загубившись у темному натовпі, я мусів розгорнути більше знаття і розважности на те тільки, щоб існувати, ніж укладено за сто літ у правування цілою Еспанією; і ви хочете боротися… Хтось іде… Це вона… Ні, нема нікого. Нічка до диявола темна, і от я справляю тут дурний обов'язок мужа, хоч я став ним тільки наполовину! (Сідає на лавку). Чи є щонебудь чудніше, ніж моя доля? Син не знати чий; були вкрали мене бандити; вихований у їхніх звичаях, я маю до них несмак і хочу проходити шлях чесної людини, і всюди мене відпихають! Вивчаю хемію, фармацію, хірургію, і ввесь кредит великого пана ледве може дати мені в руки ланцету ветеринара! Утомившись засмучувати хору скотину і щоб узятись до ремества огидного, я кидаюся сторч головою у театр: було б мені пов'язати собі камінь на шию! Я компоную комедію з звичаїв сераля; еспанський автор, гадаю, може ганити Магомета без вагання. Роптом післанець… не знаю звідки, жаліється, що я ображаю в своїх віршах Високу Порту, Персію, частину Індійського пів-
