тольо, змовляється з нею про її викрадення. Але тим, що він не каже їй свого справжнього імени і звання (щоб пересвідчитися щирости її кохання) і відомий їй під ім'ям бідного студента Ліндора, нещасливий збіг обставин дає спромогу Бартольо впевнити Розіну, що Ліндор — крутій, котрий намагається здобути її лише для того, щоб віддати до рук розпусному графові Альмавіві. У розпачі, Розіна погоджується на негайні заручини з Бартольо; але істина в останній момент викривається і граф, підкупивши прибічника Бартольо, органіста Базіля, заручується з Розіною в хаті Бартольо саме в той момент, коли Бартольо вертається з поліцією, щоб заарештувати „злодіїв“ — Фіґаро і удаваного Ліндора.
Не можна заперечувати, що Бомарше виявив у конкретному трактуванні цього досить шабльонового сюжету віртуозне опанування техніки клясичної „легкої комедії“; остання редакція „Севільського цилюрника“ вражає жвавістю і швидкістю діялогу, невимушеним сполученням діялогічних і музичних частин, виразністю і витриманістю характерів. Проте з цього погляду Бомарше іде второваною стежкою і не може уникнути закиду в епігонстві: п'єс такого типу і сюжету уже було подостатком у французькій драматургії Мольєрової доби, сполучання діялогів і пісенних нумерів — річ геть не нова, а щодо персонажів „Севільського цилюрника“, то й граф Альмавіва, і Розіна, і Бартольо, і Базіль — не більш як удалі реалізації традиційних „комічних характерів“, що йдуть, через французьку клясичну комедію, до італійської commedia dell'arte; вони мистецьки здеталізовані у Бомарше, але, в суті, такі статичні, що збігаються з основними комічними „амплуа“ першої-ліпшої драматичної трупи XVII—XVIII століття.
Зрозуміла річ, що не ці якості п'єси створили їй грандіозний успіх і тривку літературну славу. Французька театральна публіка середини XVIII століття була надто розпонаджена високим технічним розвитком легкої комедії, щоб давати виключну увагу хоча б і дуже вдалій комбінації клясичних мотивів. А те, який успіх мала п'єса, можна бачити з того цікавого факту, що Вольтер, котрий готував у цей момент до постави свою останню трагедію „Ірена“ поспішив уже підчас репетицій — перемінити
