ім'я одного з своїх персонажів „Базіль“ на „Леонс“, виключно, щоб ґарантувати глядачів від комічних асоціяцій з Базілем з „Севільського цилюрника“.
Справжня причина успіху п'єси є в її соціяльному значенні і, передусім, в образі Фіґаро — саме в образі в цілому, а не в окремих злободенних виповідях. Щоправда, в „Севільському цилюрнику“ є скількись окремих натяків і сентенцій сатиричного характеру; наприклад, тирада проти вільнодумства, іронічно вкладена в уста Бартольо (себто неґативного персонажу п'еси):
„Варварська доба!.. Що вона дала гідного похвали? Усякі дурниці: свободу мислі, закони тяжіння, електрику, релігійну толерантність, щепіння віспи, хінін, енциклопедію і драми!..“ |
Або такий фраґмент діялогу між графом і Фіґаро:
— „Я пам'ятаю, що на службі в мене ти був не абиякий пройдисвіт“. — „Боже мій, ваша вельможність, чомусь усі хочуть, щоб бідак був завсіди бездоганний“. — „Лінивий, розбещений…“ — „Коли виходити з чеснот, що їх вимагають від слуги, то чи багато ваша вельможність знає панів, які були б гідні бути лакеями?“ |
Є й окремі автобіографічні натяки на судові пригоди Бомарше. Але всього цього в останній редакцій п'єси лишилося доволі мало, й самим характером своїм усі такі сентенції ще дуже далекі від ущипливости, що її виявив автор опісля „Весіллі Фіґаровім“. Ця сторона п'єси могла тільки трохи зацікавити глядача, та й годі.
Інша річ — соціяльно-психологічний образ Фіґаро в цілому. Тут Бомарше створив щось справді нове і незвичайно актуальне для своєї доби. Тип пронозуватого і дотепного слуги, що геть хитріший за свого пана і або дурить його собі на користь, або дурить його ворогів йому й собі на користь — цей тип був добре знаний глядачеві XVIII століття з клясичної легкої комедії; та всі ці Кріспени, скапени, Сґанарелі тощо — це суто умовні постаті, потрібні лише для розвитку комічної інтриґи; до того ж, усі вони — явні шахраї, і вже через це саме не можуть викликати жодної