Сторінка:Бомарше П'єр. Шалений день або одружіння Фіґаро. (Харків, 1930).djvu/42

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Сюзана. Чи ти думав, хлопчику, що той посаг, що мені дають, буде задля твоїх прекрасних очей і твоєї заслуги?

Фіґаро. Я досить зробив, щоб цього надіятися.

Сюзана. Якими дурнями бувають розумні люди!

Фіґаро. Так кажуть.

Сюзана. Але цьому не хтять вірити.

Фіґаро. І помиляються.

Сюзана. Знай же, що він його дає, щоб мати від мене на самоті певні чверть години, які давнє право дідича…[1] Ти знаєш, чи воно було сумне!

Фіґаро. Я його знаю настільки, що якби пан граф, одружившись, не був скасував цього ганебного права, то я ніколи не одружився б із тобою в його маєтностях.

Сюзана. Ну, ну! Коли він його скасував, то тепер кається, і саме від твоєї нареченої він хоче його сьогодні потайки відкупити.

Фіґаро (потираючи голову). Моя голова розм'якла від здивування, а моє багате на думки чоло…

Сюзана. Та ти його не натирай.

Фіґаро. Яка від того небезпека?

Сюзана (сміючись). Бо як натреш невеличку гулю люди забобонні…

Фіґаро. Ти смієшся, жартушечко! Ах! Якби знайшовся спосіб ошукати цього великого ошуканця, завести його в добру пастку і пересипати в кишеню його золото!

Сюзана. Інтриґа й гроші, ти тут у своїй сфері.

Фіґаро. Тільки не стид мене стримує.

 
  1. Давнє право дідича — славнозвісне середньовічне „право першої ночі“, яке, звичайно, вже не існувало в Еспанії (або Франції) XVIII століття й править у п'єсі за літературну фікцію.