Сюзана. Не подобається мені.
Фіґаро. Треба ж сказати, через що саме.
Сюзана. Коли ж я не хочу казати?
Фіґаро. О, коли жінки мають таку певність щодо нас…
Сюзана. Доводити, що моя правда, значить згодитись, що я могла б не мати рації. Чи ти слуга мій, чи ні?
Фіґаро. Ти невдоволена найвигіднішою кімнатою в замку і що саме посередині двох помешкань. Уночі, коли пані недобре почуватиметься, вона задзвонить із свого боку; скік — у два кроки ти вже в неї. Чи забажав чого його вельможність? Має тільки задзвонити з свого покою; гоп! у три скоки я вже там.
Сюзана. Авжеж! Але коли він уранці задзвонить, щоб дати тобі якесь добре й довге доручення, скік! у два кроки він у мене в дверях, і гоп у три скоки…
Фіґаро. Що ви хочете цим сказати?
Сюзана. Слід би слухати мене спокійно.
Фіґаро. Е, що там таке, боже мій?
Сюзана. А таке, голубе, що обридло йому залицятися до красунь в околиці, і вельможний граф Альмавіва хоче повернути до замку, але не до своєї жінки. Це на твою, розумієш ти, накинув він оком, і він гадає, що це приміщення не буде на перешкоді. Чесний Базіль, совісний аґент його розваг і мій благородний учитель співів, каже мені це щодня, даючи лекцію.
Фіґаро. Базіль! О, мій голубчику, якщо коли пучок зеленої лози, приладжений до хребта, підправив комунебудь, як треба, спинковий мозок…
