вас кохаю стала для мене така нагальна, що я це кажу на самоті, бігаючи в парку, твоїй пані, тобі, деревам, хмаринкам, вітрові, що їх відносить з моїми даремними словами. — Учора я зустрів Марселіну.
Сюзана (сміючись). Ха! ха! ха! ха!
Керюбен. А чому ні? вона жінка, вона дівчина! Дівчина! жінка! Ах, які це солодкі назви! які цікаві!
Сюзана. Він здурів!
Керюбен. Фаншета мила; вона мене слухає, принаймні; а ти не така!
Сюзана. Дуже шкода; слухайте лиш, пане! (Хоче вирвати в нього стьожку).
Керюбен (крутиться втікаючи). Та ба! Я її віддам хіба що разом із своїм життям. Але якщо ти невдоволена ціною, я додам ще тисячу поцілунків. (Ганяється за нею).
Сюзана (крутиться втікаючи). Тисячу ляпасів, якщо ви наблизитесь. Я поскаржуся моїй пані, і не то не проситиму за вас, а сама скажу графові: „Це буде добре, ваша вельможність, виженіть од нас цього маленького злочинця, відішліть до батьків малого негідника, що удає кохання до пані, а натомість усе лізе до мене з поцілунками.
Керюбен (бачить, що увійшов граф; він кидається за крісло з ляком). Я пропав!
Сюзана. Який жах!
Сюзана (побачивши графа). Ах!.. (наближається до крісла, щоб заслонити Керюбена).
