Граф (підходить). Ти зворушена, Сюзон! Ти сама з собою розмовляєш, і твоє серденько здається схвильоване… А втім це річ оправдана у такий день, як сьогодні.
Сюзана (стрівожена). Вельможний пане, чого ви хочете від мене? Якби вас застали зі мною…
Граф. Мені було б дуже смутно, якби мене тут застали; але ти знаєш, як я тобою цікавлюся — Базіль не лишив невідомим тобі моє кохання. Я маю тільки хвилину, щоб висловити тобі мої бажання; слухай (сідає в крісло).
Сюзана (жваво). Не слухаю нічого.
Граф (бере її за руку). Одно слово. Ти знаєш, що король призначив мене своїм послом у Лондоні. Я забираю з собою Фіґаро; я йому даю чудесну посаду. І як обов'язок жінки є йти за своїм чоловіком…
Сюзана. Ах, якби я посміла сказати!
Граф (наближає її до себе). Кажи, кажи, моя люба; користуй сьогодні з того права, що ти береш наді мною на все життя.
Сюзана (злякана). Я не хочу, ваша вельможність, я не хочу. Покиньте мене, прошу вас.
Граф. Але скажи першу…
Сюзана (з серцем). Я вже не знаю, що я казала.
Граф. Про повинність жінок.
Сюзана. Так от, коли вельможність ваша забрали свою від доктора і як одружилися з нею з кохання, коли ви скасували для неї певне страшне право дідича…
