Базіль. З Фаншетою?
Граф. І в її кімнаті.
Сюзана (вражено). Де ваша вельможність, безперечно, теж мали справу!
Граф (весело). Мені досить подобається увага.
Базіль. Вона добре віщує.
Граф (весело). Та ні, я шукав твого дядька Антоніо, мого п'яницю-садівника, щоб дати йому розпорядження. Стукаю в двері, довго не відчиняють; твоя кузина ні в сих, ні в тих, я починаю підозрівати, говорю до неї і, розмовляючи, роздивляюся. За дверима було щось на кшталт запони, вішалки, не знаю там чого, що прикривало шмаття; не даючи нічого завважити, я помаленьку, помаленьку підіймаю запону (щоб показати рух, підіймає сукню а крісла) і бачу… (побачив пажа) Ах!..[1]
Базіль. Ха! ха!
Граф. Ця штука варт тієї другої.
Базіль. Ще краща.
Граф (до Сюзани). Чудово, панночко! Ледве заручилася і вже так примудрувала? То це щоб прийняти мого пажа, ви хотіли бути на самоті? А ви, пане, не зміняєте поведінки, вам бракувало, забувши повагу до вашої хрещеної матері, залицятися до її першої камеристки, до жінки вашого приятеля! Але я не стерплю, щоб Фіґаро, щоб людина, котру я ціную й люблю, був жертвою такого ошуканства. Був він з вами, Базілю?
Сюзана (обурена). Немає ні ошуканства, ні жертви; він там був, як ви зо мною говорили.
- ↑ Сюзана, Керюбен у кріслі, граф, Базіль.
