У травні 1778 року П'єр Оґюстен Карон-де-Бомарше виїхав у справах з Парижу в Марсель; перед своїм від'їздом він закінчив рукопис „Одружіння Фіґаро“. Скільки часу він працював над цим своїм шедевром, невідомо; але не можна не дивуватися на його виключну енерґію й працьовитість, що давала йому змогу, хоч якийсь час приділяти літературній праці при всій неймовірній кількості великих і складних комерційних, судових, дипломатичних та двірських справ, що опанували все його життя. Що він робив одночасно з писанням „Одружіння Фіґаро“? Навіть найкоротша відповідь на це питання показує надзвичайну різнобічність цієї виняткової і, одночасно, надзвичайно типової — для своєї доби і для своєї кляси — постаті.
Не будемо спинятися на справах, сказати б, другорядної ваги, — хоч самі собою вони могли б до краю опанувати увагу менш заповзятливого літературного діяча: наприклад, організація професійної асоціяції письменників-драматургів — часово першої в Европі — і уперті спроби законодатно уреґулювати грошові зобов'язання театральних дирекцій щодо авторів п'єси (спроби ці почав Бомарше 1776 року, а успіху добився лише 1791 р., коли законодатні збори розв'язали це питання окремим декретом) або улаштування зразкової друкарні в баденському місті Келі (Kehl) спеціально для видання першого »повного зібрання творів“ Вольтера, що хоч і було — з причин цензурного й дипломатичного характеру — куди менш повне, ніж сподівався сам Бомарше, а проте, поклало поважну основу текстології
