і бібліографії Вольтерових творів. Не говоритимемо й про родинні справи Бомарше, нецікаві з історичного погляду, хоч саме вони відбирали в автора Фіґаро відносно багато часу й енерґії: почтивий син, уважний брат і ніжний (хоч геть не бездоганний) чоловік, Бомарше не самим тільки пером проповідував сантиментальну родинну етику дрібної буржуазії XVIII століття, і до цього аспекту його історичної постаті нам ще нераз доведеться вертатися. Але ми почнемо тут з найграндіозніших його афер та заповзяттів, а тих, що цілі роки вимагали від нього максимуму життьової енерґії, загрожуючи в разі неуспіху, цілковитим економічним і соціяльним крахом — руїною і втратою «доброго імени“. Саме ці ділові перипетії, тріюмфи і катастрофи з усієї біографії Бомарше найхарактеристичніші з культурно-історичного погляду.
Почесне місце належить тут, насамперед, славнозвісному й багатолітньому процесові за посмертні борги банкіра Парі-Дюверне (1770—1778). Цьому фінансовому маґнатові Бомарше багато дечого завдячував: Парі-Дюверне систематично протеґував йому за доби першої його появи при дворі (як „королівського годинникаря“), сприяв його першим успіхам в аристократичних колах, усяково допомагав молодому кар'єристові і, нарешті, був його вірний спільник в усіх його комерційних та фінансових заповзяттях; під умілим проводом цього ментора П'єр-Оґюстен Карон, народився 1732 року, син бідного париького годинникаря Андре Карона, зумів створити собі, коли не поважне, то, в усякому разі, видатне становище і в паризькому фінансовому світі, і в найвищих колах двірського товариства; цій другій обставині неабияк сприяв його щасливий шлюб з удовою і спадкоємицею багатого контролера королівського майна Франке, якого посаду він відкупив собі знов таки з допомогою Парі-Дюверне; саме після цього шлюбу П'ер-Оґюстен Карон, наслідуючи тодішній звичай, прийняв квазі-аристократичне прізвище де-Бомарше (за назвою невеликого маєтку його жінки). Таким чином, Бомарше завдячував своїй ранній дружбі з старим мільйонером більшу частину своїх громадських і фінансових успіхів; але наслідки цієї дружби мало не спричинилися до загибелі — до цілковитого банкрутства і втрати громадянської чести.
