Сюзана. Скоро тільки побачить, що вже вибралися на полювання.
Графиня (обмахуючись віялом). Відчини трохи вікно в сад. Тут так душно!
Сюзана. Це тому, що пані говорить і ходить швидко.
Графиня (довго мріючи). Якби він не уникав мене раз-у-раз… Чоловіки дуже лихі!
Сюзана (кричить од вікна). Ах! онде пан переїздить верхи великий горо̀д, а за ним Педріль, і два, три, чотири хорти.
Графиня. Ми маємо перед себе час. (Сідає). Сюзон, хтось стукає.
Сюзана (біжить одчинити двері, приспівуючи). Ах, це мій Фіґаро! Ах, це мій Фіґаро!
Сюзана. Дорогий друже! іди швидше. Пані в нетерпливості!..
Фіґаро. А ти, Сюзаночко? — Для пані нема чого нетерпливитись. До діла, за що йдеться? За нікчемницю. Пан граф має нашу молоду жінку за чудову, він хоче зробити з неї свою коханку, і це дуже природна річ.
Сюзана. Природна?
Фіґаро. Далі, він мене призначив кур'єром для депеш, а Сюзану радником посольства. У цім нема безглуздя.
