Сюзана. Увіходьте, пане офіцере; нас можна бачити.
Керюбен (наближається тремтячи). Ах, як мене смутить це ім'я, пані! Воно мені нагадує, що треба покинути ці місця… хрищену матір таку… добру!..
Сюзана. І таку гарну!
Керюбен (зідхаючи). Ах, так!
Сюзана (передражнює його). Ах, так! Добрий хлопець! із своїми довгими лицемірними віями. Ну, гарна синя пташко, проспівайте пані романс.
Графиня (розгортає романс). А чий він?
Сюзана. Бачите, як почервонів винуватець? Цілий фут червоного на лиці.
Керюбен. Хіба не вільно… Кохати?..
Сюзана (показує йому кулак під ніс). Я скажу все, негідний!
Графиня. Що ж… він співатиме?
Керюбен. О, пані, я так боюсь!..
Сюзана (сміючись). Ля, ля, ля, ля, ля… Співайте, скоро пані того хоче, скромний авторе! Я приграватиму.
Графиня. Візьми мою гітару.
(Графиня сидить і держить папір, щоб слідити. Сюзана за її кріслом приграє, дивлячись у ноти через плече графині. Малий паж перед нею, із спущеними очима. Ця картина дуже нагадує чудовий естамп за Ванльоо[1], що зветься „Еспанська розмова“[2] .
- ↑ Ванльоо — сім'я відомих французьких малярів XVII й XIII століття, що з них найславетніший — Шарль-Андре (або Карльо) Ванльоо (1705—1765).
- ↑ Керюбен, Сюзана, графиня.
