Керюбен (соромливо). Сьогодні рано, збираючись у дорогу, я приладжував вузду моєму коневі, він мотнув головою і начільник[1] дряпнув мені руку.
Графиня. Ніколи не зав'язують стьожкою…
Сюзана. І особливо украденою стьожкою. Ну, побачимо, що там начільник… напильник… натільник…[2] Я нічого не розумію в цих назвах. Ах яка біла рука! як у женщини! біліша за мою! подивіться, пані! (Вона рівняє їх).
Графиня (холодно). Поклопочіться краще пошукати в моїй туалеті ґумованої тафти[3]. (Сюзана, сміючись, штовхає його в голову, він падає на дві руки. Вона увіходить у кабінет з боку сцени).
Графиня (зістається хвилинку без мови, дивлячись на свою стьожку. Керюбен пожирає її очима). Щодо моєї стьожки, добродію… тому що це та, котрої колір найбільш мені подобається… то я дуже сердилася, що її згубила.
Сюзана (вертаючись). От цим зав'язати йому руку? (віддає графині ґумовану тафту і ножиці).
Графиня. Як підеш по убрання для нього, візьми там стьожку з другого чепця.
(Сюзана виходить дверима в глибині, узявши з собою плащ пажа).
- ↑ Начільник — власне кажучи, певна оздоба на мундштуку (bossette); але гра слів у дальших рядках вимагає тут приблизного перекладу.
- ↑ Гра слів; в оригінальному тексті: „la bossette… la courbette… la cornette“ (цебто „оздоба мундштука… курбет… кавалерійська корогва“).
- ↑ Ґумована тафта правила в XVIII столітті за плястер.
