Керюбен (із спущеними очима). Та, що її в мене відібрано, вилічила б мене в одну хвилину.
Графиня. Якою силою? (Показує тафту). Це поможе ліпше.
Керюбен (вагаючись). Коли стьожка… обгортала голову… або дотикалась шкіри такої особи…
Графиня (кінчаючи фразу)… чужої! то вона є добра на рани? Я не знала цієї властивости. Щоб спробувати, я приховаю цю, що була зав'язана на вашій руці. Як тільки трапиться перша виразка… когось із моїх дівчат, я зроблю спробу.
Керюбен (зворушений). Вона в вас зістанеться, а я виїжджаю!
Графиня. Не навіки.
Керюбен. Я такий нещасливий!
Графиня (зрушена). Тепер він плаче! Той гидкий Фіґаро напророчив!
Керюбен (в захопленні). Ах! Я хотів би діждати вже кінця, що він мені напророчив! Певний, що зараз умру, може б мої уста посміли…
Графиня (перебиває його й витирає йому очі хусткою). Мовчіть, мовчіть, дитино. У тім, що ви кажете, немає й краплини розуму. (Стукають у двері. Вона підносить голос). Хто так стукає до мене?
Граф (знадвору). Чому ж це зачинились?
Графиня (стурбована, встає). Боже мій! Це ж мій