Графиня. Ой, так; приготувавшись убратися на жінку, з моїм чіпцем на голові, у куртці, без плаща, з голою шиєю, він мав придягати…
Граф. І ви хотіли зоставатися в вашій кімнаті! Негідна дружино! А, ви зістанетеся в ній… довго; але треба спершу вигнати нахабу так, щоб ніколи вже мені не стрівся.
Графиня (падає на коліна, піднявши руки). Пане, графе. Помилуйте дитину! Я не втішуся, що буду за причину…
Граф. Ваш ляк обтяжує його вину.
Графиня. Він не винний, він мав виїздити; це я його покликала.
Граф (люто). Встаньте, відійдіть… Ти дуже смілива, що наважуєшся говорити за іншого!
Графиня. Гаразд, я відійду, пане, я встану, я навіть віддам вам ключа від кабінету, але в ім'я вашого кохання…
Граф. Мого кохання, зраднице!
Графиня (встає й подає йому ключ). Обіцяйте мені, що ви пустите бідну дитину, не зробивши йому нічого лихого. І нехай по всьому ваш гнів упаде на мене, якщо я вас не переконаю…
Граф (беручи ключ). Я не слухаю більш нічого.
Графиня (кидається в бержерку, закривши очі хусткою). О, боже, він згине!
Граф (відмикає двері і зупиняється). Це Сюзана!
Сюзана (виходить, сміючись). Я його уб'ю, я його уб'ю! Убивайте ж цього лихого пажа!
