Сюзана. Що ти написав отой недавній лист, щоб його вельможність повірили, як вернуться, що молодий паж у кабінеті, де я зачинилася.
Граф. Що ти відповіси?
Графиня. Вже нема чого ховати, Фіґаро, жарт скінчено.
Фіґаро (намагаючись угадати). Жарт… скінчено?
Граф. Так, скінчено. Що ти на це скажеш?
Фіґаро. Я… Я скажу… що бажав би дуже, щоб можна було сказати те саме про мій шлюб, і якщо ви звелите…
Граф. Нарешті ти згоджуєшся за лист?
Фіґаро. Коли вже пані того хоче, коли Сюзана того хоче, коли ви самі того хочете, то треба, щоб і я хотів теж. Але по правді, ваша вельможність, на вашому місці я не повірив би ні слову з того всього, що ми вам кажемо.
Граф. Завсіди бреше проти очевидности! Вкінці, це мене дратує!
Графиня (сміючись). Е, бідний хлопець! Чому ви хочете, пане, щоб він хоч раз сказав правду?
Фіґаро (тихо до Сюзани). Я остерігаю його про небезпеку; це все, що чесна людина може зробити.
Сюзана (тихо). Бачив ти малого пажа?
Фіґаро (тихо). Ще цілком пом'ятий.
Сюзана (тихо). Ах, до лиха!
Графиня. Ходімо, пане графе, вони гаряче прагнуть з'єднатися; їх нетерпливість природна! ходімо на церемонію.
Граф (на бік). А Марселіна, Марселіна… (Голосно). Я хотів би бути… принаймні вбраний.
Графиня. Для наших людей?.. А я хіба убрана?
