Антоніо (п'яненький, держить горщик з раздавленими левкоями). Пане! Вельможний пане!
Граф. Чого тобі, Антоніо?
Антоніо. Звеліть уже раз на все заґратувати вікна, що дивляться на мої грядки. Викидають усяку всячину тими вікнами; ще зараз оце викинули чоловіка.
Граф. Цими вікнами?
Антоніо. Подивіться, що поробили з моїми левкоями!
Сюзана (тихо до Фіґаро). Пильнуй, Фіґаро, пильнуй!
Фіґаро. Вельможний пане, він п'яний із самого ранку.
Антоніо. Не вгадали. То ще решта вчорашнього. От як судять людей… наосліп.
Граф (палко). Той чоловік! Той чоловік! Де він?
Антоніо. Де він?
Граф. Так.
Антоніо. І я ж кажу. Вже ж треба, щоб мені його знайшли. Я ваш слуга, тільки я один маю догляд за вашим садком, падає туди чоловік, і ви почуваєте… що це зачіпає мою славу.
Сюзана (тихо до Фіґаро). Одвертай, одвертай.
Фіґаро. Ти все питимеш?
Антоніо. Якби я не пив, то я був би сказився.
Графиня. Але вживати так, без потреби…
Антоніо. Пити без спраги і кохатися кожного часу, пані — тільки це відрізняє нас від інших тварин.
