Донцю не мало, не багато, а цілих 2476 дес. Що до України Слободської, то тікаючи від Ляхів та від своєї військової старшини, народ, захвачуючи під оселі нові ніким незаняті землі, селився поперед усього по річкам — Ворсклі, Донцю та иншим, і у власність йому попали піски, що лежали по цім річкам. Таким побитом багато пісків перейшло у власність українських громад. Не мало їх перейшло і від панів після скасування кріпацтва, бо пани, віддаючи здебільшого селянам гірші землі, накидали їм і піски. В Харьківщині, Чернігівщині та Полтавщині у селян лічиться усього 835,000 дес. непридатної землі; більшість її складається з піску. За останні 200 літ ніколи не жилось у нас селянам добре, а тепер, як намножилось народу, як земля стала гірше родити, а луки затолочились, як вирубали ліс, побільшали податі і усе подорожчало, як волі стало меньше, то й зовсім жити стало важко. Поліпшити житя селянина-хлібороба не так то просто. Треба йому і волі дати, і землі[1], і лісу[2] прибавити, і податі зменьшити, і грамоті підучити, і як землю обробляти, щоб побільшали врожаї, і як ліс садити й ростити, щоб була з нього хата й віз та инше з своєї деревини. Коли їдеш українським селом, то бачиш хатки, зроблені з хворосту, абож глини (саманні), вкриті
- ↑ Наділи у трьох лівобережних Українських губерніях такі:
На ревизську: На наличну душу: В Полтавській губ. на душу чоловіків пада 2 д. 1200 кв. с. 1 д. 1440 кв. с. В Чернігівській 3 „ 940 „ „ 2 „ 240 „ „ „ Харьківській 3 „ 1440 „ „ 2 „ 720 „ „ - ↑ Лісу у сельських громад 3-х губерній лічиться 410.000 дес., а у панів 940.000 десят.
