Ліві, а иноді й праві береги наших українських річок складаються дуже часто з піску. Піски то підступають до самого берега річки, то відходять від його і розстилаються за прирічними лугами та лісками на десятки і сотні десятин. Береги Дніпра, Ворскли, Десни, Псьола, Орелі та Донця складаються на 6 — 7 і більше верст у ширину з піску; вітер підхоплює цей пісок, несе його на поля, на луки, на села і хутори і засипа їх, а на пісчаному морю виростають високі „кучугури“, на котрих росте дереза, шелюг та корячкуватий осокір. Велику шкоду робить пісок хазяїну, а мало хто турбується про те, щоб задержати його і не дати йому псувати хліборобну землю і заносити села. Скілько такого нікчемного піску набереться на Україні, — сказати трудно; але, пригадавши те, що Ворскла тече по Україні на протязі 230 верств і по її берегах багато нанесено сипучого піску, Псьол з його широкою пісчаною долиною тече на протязі 243 вер., Ореля протіка в Полтавщині та Харьківщині 330 в., а Донець у одній Харьківщині пробіга 400 вер., можна положити за вірне, що тисячі і десятки тисяч десятин прирічного піску не приносять людям нічого окрім збитків. Наприклад, у двох сільских громад — Ямпольскої та Лиманської Изюмського повіту числиться нездатного для хліборобства піску по
