лізм особливо дошкульно веде кампанію проти своїх «окраїн» та «народів». Проте, непримирима та непіддайна Бретань живе. Винародовилися лише бретонські міста, але села заховали свою національну відрубність та свою рідну мову. Бретонське селянство, — це ядро одномільйонового бретонського народу — мали на увазі провідники часопису «Gwalarn», поставивши своїм завданням поширення просвіти серед свого народу в рідній мові та боротьбу проти культурного занепаду батьківщини, спричининеного паризьким централізмом. Для цього треба було витворити модерну національно-свідому бретонську інтеліґенцію, щоб вона відтак пішла в нарід та будила його.
Це робить і в цім напрямі багато вже зробив «Gwalarn». Його заходами був зреформований бретонський правопис; модернізована літературно-бретонська мова, для чого були видані добрі словники. Цей рух подарував бретонському народові десятки творів красного письменства та популярно-наукового змісту, як питомих, так і перекладних, а передовсім гарно видані й чудово ілюстровані книжечки для дітей, які знайшли великий попит не тільки серед школярів, але й серед старшого покоління.
Бретонці не мають рідної школи. Париж у 1925 р. заборонив послуговуватися бретонською мовою в школах, навіть як допомоговою. Отже «Gwalarn» мусив книжкою заповнити цю прогалину. Для цього його заходами виходить бретонознавча секція публікацій: «Ar skol brezoneg» (Бретонська школа); а попри цього під гаслом «Brezoneg ar Vugale» (Бретонська мова для дітей) був закладений спеціяльний фонд, з якого набуваються дитячі книжки, що даруються немаєтній дітворі. Акція ця, як вкладки жертводавців, так
