лами»; на жаль, здебільшого це робиться у порядку патріотичної деклямації та з нагоди того чи іншого національного свята. Зрештою, непохитно вірять тільки в державний протекторат, субвенції, кредити, стипендії тощо. Допомога зовні вважається неминучою фінансовою передумовиною та запорукою успіху будь-якої національно-просвітньої або господарської акції.
Проте, досвід історії та практика національно-визвольних рухів інших народів непохитно доводять, що найкращі культурні та господарські досягнення поневолені народи здобули шляхом власної національної допомоги, мовляв, своєрідної національної фінансової кооперації. І що в ще більш цікаве та повчаюче (як це буде зілюстровано далі на кількох яскравих прикладах) — почин до таких акцій та їх найбільший грошовий успіх припадав звичайно не на часи матеріяльного добробуту чи громадського спокою у життю цих народів, але здебільшого власне на добу критичних потрясень, стихійних катастроф, тяжкого політичного утиску, господарських злиднів, які стимулювали приспану національну енерґію поневолених народів, розпалювали їхню волю до самостійности, кидали їх на шлях героїчної самопосвяти та жертвености.
Зокрема в історії чеського національного відродження можна знайти чудові зразки та приклади такої національної кооперації. Чехи також найкраще висловили провідну засаду національної самодопомоги. З їхньої історії запозичена як девіза «Товариства Прихильників УГА», так і заголовок цієї брошури. Майже всі поневолені народи послуговувалися у своїм національнім будівництві цією чудовою девізою «Нарід — собі». Чехи та фіни, каталанці та бретонці, ісляндці та естонці,
