флямандці та лужичане, жиди і т. д. — всі вони у більшій чи меншій мірі, залежно від свого загального положення та громадської свідомости, — будували свою національну культуру, клали фундаменти під своє господарське самоозначення своїми власними коштами, здійснюючи таким чином національно конструктивне гасло — «Нарід собі».
Про те, як це робилося, скільки творчого захоплення та героїчної відданости для рідної справи у цьому виявилося — можна було б написати велику книгу, без сумніву одну з найцікавіших для характеристики новочасного національного ренесансу.
Завдання цієї невеликої брошури — більш скромне і лише, так би мовити, демонстраційне, а саме: показати на низці зокрема маркантних прикладів з історії ріжних поневолених народів, як вони користувалися цим гаслом — «Нарід собі», та чого досягли. Показати отже, скільки прихованої енергії та можливостей заховано в лоні кожного поневоленого народу.
Врешті, завданням цієї брошури — є переконати невіруючих хомів з табору української інтеліґенції, що немає жадних підства для зневір'я щодо українського народу. Уміле та доцільне застосування засади «Нарід собі» — також серед нього, без сумніву, знайде живий та вдячний ґрунт; розбудить і розворушить приспану його енерґію та національну свідомість; викличе збільшену самопосвяту та жертвеність, витворюючи сприятливий ґрунт для переведення цілої низки культурно-господарських акцій, що у свою чергу наблизять український нарід до здобуття ним свого повного національного самоозначення, як неминучої передумови його самостійносте.
