Сторінка:Брайчевський М. Ю. Походження Русі. 1968.djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

перших етапах з індоєвропейською теорією дуже добре узгоджувалася концепція Нестора про розселення слов'ян з Наддунав'я; отже, перш за все з'явилася теорія дунайської прабатьківщини слов'ян. Саме так і розв'язували проблему представники раннього індоєвропеїзму починаючи з П. Шафарика [540]. Ця гіпотеза дуже охоче була прийнята і вітчизняною історіографією (напр., С. М. Соловйовим). Але дуже скоро з'явилися такі факти, що спонукали дослідників до рішучого перегляду традиційних поглядів. Внаслідок цього виникли, з одного боку, нові концепції прибалтійської, привіслянської, прикарпатської, поприп'ятської прабатьківщини слов'ян, аз другого боку — тенденція розширити рамки прабатьківщини до таких масштабів, за якими по суті зникало саме розуміння цього терміну: Л. Нідерле, наприклад, визначав слов'янську прабатьківщину в межах території від Середнього Дніпра до Лаби і від Карпат до Балтійського моря (597).

Разом з тим з'явилися поліпрапатріальні гіпотези, що в дальшому послужили основою для теорій міграціонізму. В російській історіографії, зокрема, представником цієї тенденції був О. О. Шахматов, який вважав, що вперше слов'яни, виділившися із загальної індоєвропейської спільності, займали басейн Вісли (де їх під іменем венедів знають античні автори рубежа н. е.), але пізніше, десь в середині I тис. н. е. (точніше — в першій чверті VI ст.), вони переселилися в Подунав'я, де продовжували зберігати себе як загальнослов'янську етнічну єдність до VIII—IX ст., і лише в цей час почали розселюватися по всій Східній і Центральній Європі [541].

Переважна більшість дослідників-індоєвропеїстів вбачала кілька ступенів в процесі утворення східнослов'янських народів. Вважалося, що спочатку із загальнослов'янської спільності виділилася східнослов'янська єдність — Русь, яка пізніше розпалася на три народи — російський, український та білоруський. О. О. Шахматов припускав навіть ще один попередній етап: згідно з його поглядами, праслов'янська єдність спочатку розпалася на дві великі групи племен — західних слов'ян і південно-східних, з яких пізніше виділилися з одного боку східні, а з другого — південні слов'яни. Спільним, в кожному разі, було визнання реальності давньоруської народності як спільного предка українського, російського і білоруського народів і, отже, спільного періоду в їх етнічній історії.

Але були й інші погляди. Деякі дослідники заперечували факт існування давньоруської народності, вважаючи, що процес розпаду загальнослов'янської спільності привів зразу ж до утворення трьох східнослов'янських народів як відособлених етнічних явищ. Такого погляду, як відомо, дотримувався найвизначніший представник буржуазно-націоналістичної школи М. С. Грушевський, що у зв'язку з цим починав історію українського народу від першої половини I тис. н. е., від антської епохи