Сторінка:Брайчевський М. Ю. Походження Русі. 1968.djvu/12

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

[150; 151; 152]. Грушевський всупереч російській великодержавній школі розглядав українців як окремий народ, але існування останнього стверджував ще в антську епоху, ототожнюючи антів з пізнішими українцями. Ця точка зору викликала критичне ставлення з боку переважної більшості інших учених, що стояли на позиціях індоєвропеїзму з його уявленням про прабатьківщину і пранарод.

АРХЕОЛОГІЯ

Концепція індоєвропеїзму являла собою хіба найбільш повне виявлення досягнень порівняльно-історичного мовознавства, з якими наука вступила в XX ст. Але вже в другій половині XIX ст. почали з'являтися певні ознаки майбутньої кризи. Ці ознаки були зв'язані з успіхами археологічної науки.

Виникнення археології як науки в Росії і на Україні припадає ще на першу половину ХІХ ст. і зв'язане з іменем ряду видатних дослідників, як-от Адама Чернецького (3. Доленга-Ходаковського), І. О. Стемпковського, В. Пасека, І. Е. Забеліна та ін. Останній цікавився і проблемами етногенезу слов'ян, але явна недостатність матеріалів в середині XIX ст. не дозволила йому побудувати міцну концепцію, засновану на міцній базі речових джерел; використання ж письмових даних обумовило таку ж фантастичність побудувань, яка була характерна і для його попередників незважаючи на цілий ряд блискучих здогадок, які розсіяні по тексту його праці [148].

Справжнє зрушення припадає на рубіж XIX та XX ст. Воно було зв'язане з поступовим виявленням і вивченням тих пам'яток, що могли бути пов'язані з давніми слов'янами. Правда, панування індоєвропеїзму приводило до того, що й археологи в своїх побудуваннях виходили з загальновизнаних уявлень щодо прабатьківщини і первісного розселення.

Розроблялися навіть спроби археологічно обгрунтувати поширені концепції (наприклад, спроба Д. Я. Самоквасова відродити гіпотезу про дунайську прабатьківщину [392, 395]). Але чим далі, тим більше стає очевидною необхідність внесення серйозних коректив у загальновизнані схеми.

Найбільш важливим наслідком цього було сформулювання основної тези автохтонізму. Чеський археолог та історик Л. Нідерле, не порива-ючи ще з індоєвропеїзмом та теорією прабатьківщини, розширює її територіальні рамки майже до тих масштабів, які характеризували розселення слов'янських народів в раннє середньовіччя [597). Український археолог В. В. Хвойка, що перебував під впливом чеської археології, на підставі вивчення і широкого порівняння матеріалів з Середньої Наддніпрянщини будує струнку і послідовну концепцію автохтонного розвитку населення цієї території (що була головним ядром майбутньої Русі) на протязі всього періоду від неоліту до раннього середньовіччя [536; 537]. Ця концепція лежить в основі сучасних уявлень, пануючих в радянській