Цю сторінку схвалено
Ішла сирітка ніччю лісом та заблудила. Вранці зі страхом побачила, що ця околиця зовсім їй незнана, стала плакати-ридати: „що ж пічну я сама одна в лісі, де душі живої немає. Прийдеться умерти з голоду!”
Ішла сирітка лісом та йшла, все дороги шукаючи, але нігде й сліду стежинки не було. Коли ж надійшов вечір, сирітка сіла на землю, віддала свою душу Богові в опіку й задумала не рухатися змісця, хоч би й що діялось. Коли так сиділа, за хвилинку надлетів білий голубчик, а в дзьобі ніс зо-
