Казки й байки (Грімм, 1940)/Бабуня в лісі
| ◀ Баба Зима | Казки й байки Бабуня в лісі |
Перегони заяця з їжаком ▶ |
|
Ішла сирітка ніччю лісом та заблудила. Вранці зі страхом побачила, що ця околиця зовсім їй незнана, стала плакати-ридати: „що ж пічну я сама одна в лісі, де душі живої немає. Прийдеться умерти з голоду!”
Ішла сирітка лісом та йшла, все дороги шукаючи, але нігде й сліду стежинки не було. Коли ж надійшов вечір, сирітка сіла на землю, віддала свою душу Богові в опіку й задумала не рухатися з місця, хоч би й що діялось. Коли так сиділа, за хвилинку надлетів білий голубчик, а в дзьобі ніс золотий ключ. Поклав ключ на землю, біля сирітки й сказав: — „Бачиш оце велике дерево? Там є малесенький засув, відчини його цим ключем, а знайдеш там і їжі і пиття доволі.”
_-_page_14.png)
Сирітка вчинила те, що голуб велів; відчинила дерево і знайшла там дзбанок молока й білі бабочки, то й наїлася досита. Думає: „В тій порі вже кури йдуть спати, коли б і мені постілонька”.
Саме надлетів голубчик і з другим ключем та сказав:
„Відчини цим ключем друге дерево; там найдеш гарненьку постіль”.
Сирітка вчинила те, що голуб велів, відчинила друге дерево, найшла гарненьку постіль. Помолилась Богові, поклалась і заснула смашно. Вранці прилетів голуб утретє і знову з золотим ключем.
„Відчини цим ключем це третє дерево, найдеш хороше плаття”. І справді; відчинила сирітка дерево, знайшла в ньому хороше вбрання, золотом шите й самоцвітами ткане, що його й жадна царівна не має.
Жила так сирітка довгенько, а голубчик прилітав щоднини й давав їй усе, чого забажала.
Одного дня сказав голуб до сирітки: „Чи захотіла б ти мені щось учинити?”
„З цілої душі” — відказала дівчина.
— Заведу я тебе до маленької хатини, увійдеш там і побачиш у кімнаті старуху, що сидітиме біля вогню, скаже вона тобі: „Здорова була”, але ти не відповідай, лиш іди до другої світлиці, увидиш там різних перстенів силу-силенну. Вони будуть розсипані по столі. Не дивись на хороші перстені, із дорогими самоцвітами, а знайди простий перстень з заліза, що там буде й принеси мені, та все те як найхутчіш.
Дівчина пішла до хатини, до першої світлиці. Побачила старезну жінку, що видом дівчати дуже здивувалася і сказала: „Здорова була, моя дитинко”.
Але сирітка не відповіла нічого, лише пішла до других дверей.
„Куди ж то?” — кликнула стара й намагалася вхопити її за спідницю. „То моя хата й ніхто не може тут господарювати”.
Але сирітка вирвалась і сміливо ввійшла до другої світлиці. На столі побачила силу-силенну найрізніших перстенів, що блистіли й переливалися перед її очима. Стала їх перекидувати, та не могла знайти залізного перстеня. Втім побачила стару жінку, а в руці в неї клітку з птахом. Стара хотіла втекти зі світлиці. Тоді сирітка підійшла до неї, взяла клітку, а все мовчки, вийняла птаха й побачила в нього в дзьобі залізний перстень. Взяла вона перстень і що сил побігла до свойого голуба. Та голуба не було, й дівчина станула під деревом, його дожидаючи. Тоді здалось їй, що дерево стало мякшати й нагло гілки обняли її, а повернувшись, замісць дерева, побачила вона красного молодчика; він сказав:
„Звільнилаєси мене від чарів чарівниці злої. Це вона закляла мене в дерево. Щодень, на кілька годин я міг ставати голубом; та доки не мав я залізного перстеня, не міг я вернутися до людської подоби”.
В тій же хвилині звільнені стали його слуги й коні, що їх теж чарівниця замінила в дерева. Поїхали разом до його царства, бо він був сином могутнього царя. Царевич узяв сирітку за жінку і жив з нею довго в радощах і щасті.