Казки й байки (Грімм, 1940)/Перегони заяця з їжаком

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Казки й байки
Брати Ґрімм
Перегони заяця з їжаком
Див. також: Іван Франко. Заєць і Їжак Краків: Українське видавництво, 1940

„Байка про їжака і зайчика подобає на байку, але вона правдива, а до того дуже цікава!”, так говорив мені завжди мій дідусь і я так кажу. Послухайте.

То було в неділю, в гарний осінній ранок. Сонечко зійшло прекрасне, вітрець повівав стернями зжатих збіж, птички ще красно співали, бо за пару день мали вже відлітати в теплі краї. Люди вбралися в святочну одіж і йшли до церковці молитися Богу, всі творіння були раді і веселі та задоволені, а їжак також.

Їжак стояв собі на порозі, заложивши руки на груди, дивився на погідне небо і золоті поля і пикаючи люльку, мугикав якусь їжачу пісеньку. Поспівував собі й посвистував і раптом подумав собі, що заки його їжачиха вмиє й розчеше молоді їжачата, він може піти собі трохи полями на прохід подивитися, чи ще є в полі морква. Морква росла недалечко і їжак часто зі своєю родиною йшов туди на обід. Моркву вважав їжак за свою.

Як подумав, так зробив. Увійшов ще до своєї хатки й сказав:

— Іду на хвильку перейтися, зараз буду назад.

Потім замкнув за собою дверці й пішов стежкою в поле.

Не пройшов ще і десяти кроків і ще був далеко від морквяного поля, коли це заяць зайшов йому дорогу. Заяць вийшов собі також на прохід, щоб подивитися на свою конюшину.

— Добрий день, куме Яцю! — сказав приязно їжак.

Та заяць був гордий. Він не відповів їжакові на привіт, тільки глумливо зирнув і сказав:

— Ов, а ти чого так рано волочишся по межах?

— Іду на прохід — каже скромно їжак.

— На прохід? Ха-ха-ха! Чи нема в тебе кращої роботи? — засміявся заяць. — Де тобі з твоїми ногами до проходу!

Їжака це дуже вразило, бо його ноги справді трохи скісні і не дуже надаються до проходу. Він відтявся:

— А ти, Яцю думаєш, що твої ноги здібні до чогось ліпшого?

— Певно, що так! — засміявся заяць.

— Можемо спробувати — сказав їжак. — Я заложуся з тобою, що я тебе пережену.

— Ти мене? — зареготався заяць. — Ти не знаєш, як заяці бігають? Ти хочеш мене перегнати своїми кривими ногами? Но — добре! В що закладаємося?

— В два карбованці золотом і за пляшку вина.

— Згода! — сказав заяць. — Зачинаймо змісця.

— Ні, трохи пізніше. Я ще не снідав. Піду до хати і за півгодини вийду — відповів їжак.

— Добре — сказав заяць і вони розійшлися, щоб за пів години стрінутися.

Їжак ішов спровола до хати й думав: „Заяць уповає на свої довгі ноги, але я його перехитрю. Він справді удає пана, але він дурний, як чіп і програє заклад зі мною”.

Прийшовши до хати, сказав до їжачихи:

— Жінко, вдягайся скоро, підеш зі мною в поле.

— Що сталося?

— Я заложився з зайцем за два карбованці і пляшку вина, що пережену його в бігу, а ти мусиш мені помогти.

— Чоловіче, чи ти здурів? — здивувалася їжачиха. — Де ж тобі мірятися з заяцем?

— Мовчи бабо, і не журися, це моя річ. Не мішайся до чоловічих справ. Збирайся й ходи. Діти заждуть.

За хвилю вийшли обоє їжаки з хати й пішли межею. Їжак каже:

— Тепер слухай, що тобі скажу. Перегони будуть на отвертім полі. Заяць буде бігти одною бороздою, а я другою, а зачинаємо бігти з гори. Отже ти не маєш нічого до роботи, тільки станеш тут в долині в борозді, і як заяць надбіжить з гори, ти крикнеш йому назустріч: „Я вже тут!”

Брати Грімм. Казки й байки (Краків, 1940) - page 25.png

Дійшли до того місця, їжак сказав своїй жінці, де має стати, а сам пішов рілею вгору. Там ждав на нього заяць.

— Зачинаємо?

— Зачинаємо — сказав заяць.

Поставали в сусідніх бороздах і заяць крикнув:

— Раз! Два! Три!

В тій хвилині рушив стрілою вдолину. А їжак поступив може три кроки, а потім присів тихо в борозді. Коли заяць в повнім розгоні добігав до кінця рілі в долині, закликала їжачиха до нього:

— Я вже тут!

Заяць счудувався, але повірив; він не пізнав, що це не їжак, а їжачиха, бо вони до себе зовсім подібні.

— Ну, пробуймо ще раз до гори! — сказав заяць. — Тепер ти мене не переженеш. І пустився бігти вгору. А їжачиха так само ступила кілька кроків і присіла. Коли ж заяць, задихавшись добігав до гори, там уже стояв їжак і крикнув здалека:

— Я вже тут!

— Що? — розсердився заяць. — Ану щераз в долину!

— Добре! — сказав їжак.

І історія так само повторилася ще кількадесять разів, але так вдолині, як вгорі заяць все заставав їжачиху, то їжака, й думав, що це їжак його переганяє.

А за сороксьомим разом заяць таки не добіг до мети. Впав вичерпаний на середині борозди й зімлів. Коли прийшов до притомности, дав їжакові два карбованці золотом і пляшку вина та й поплентався засоромлений в свою конюшинку. Відтоді заєдно оминає їжака, бо соромиться його. А їжак лише підсміхається і думає собі: „Так, так, небоже. Не вистарчить мати силу в ногах, а треба мати ще й розум в голові!”

——o——