з тиждень буде відпочивати по довгій подорожі з найрізнішими пригодами і потому сам поїде на Кубань. До Трапезунту поїхав би верхи, далі морем. Щоб турки не задержали його, Мортон купив би в Трапезунті вітрильник, і Сивенький поїхав би як капітан Мортонового корабля.
— Добре, що той грошовитий англієць мені подорозі нагодився, — закінчив Сивенький раду. Старшина розійшлася.
В оселі ані на думку не прийшло нікому, що старшина врадила переселитися на Кубань. Сивенькому сходили дні головно на довірочних розмовах із старшиною. Мортон ходив від хати до хати і казав показувати собі всякі запорозькі старинності, принесені ще предками скитальців з Запоріжжя до Туреччини. То були старі рушниці, порохівниці, кульбаки, ножі, чарки, ґудзи, військові значки, люльки… Люди не розуміли мови Мортона, але від Сивенького знали, що багаті англійці диваки і такі річі, яких тепер уже ніхто не вживає, скуповують за грубі гроші. Мортон платив добре, вони були бідні, отже ті непотрібні їм річі дуже радо продавали йому. І Мортон був вдоволений, бо призбирав цілий музей. Нарікав лиш на одне, що за ніякі гроші не може дістати старинної запорізької шаблі. Ніхто не хотів продати.
— Запорожець не продасть рідної мами, й шаблі, — говорив йому Сивенький — хіба заміняє. Або купить ліпшу. Тут не дістане ліпшої, отже старої не продає. Як заїдете зі мною на Кубань, то може там купите, бо там буде більше запорізького народу, що має нагоду купити іншу шаблю.
— Очевидно, що поїду з вами. Коли я вже
104
