Товариство попращало гостинного халдея й рушило в дальшу дорогу. Шлях ішов далі долиною між Євфратом і пасмом гір.
День минув без ніякої пригоди. Товариство розклалося на нічліг під чистим небом в чагарнику край самої ріки. До оселі розбійничих курдів було ще пів дня дороги. Товариство загадало пройти попри аул вночі, отже вирішили, щоб із місця нічлігу вирушити за якихсь три години з полудня. Мортон узяв рушницю і з хортом пішов пробувати щастя. За чверть години товариство почуло стріл і хвилину потім надбіг Мортон, але без убитого звіря і без собаки.
— Ви мабуть застрілили собаку? — запитав Сивенький, сміючися. — З вас але стрілець! Замісць звіря, з якого товариство мало б печеню, ви робите діру в грішнім тілі слуги Місаха, або вбиваєте власну собаку…
— Що я пострілив Садука, то в тім самі знаєте, був Божий палець. Тепер я застрілив; не собаку, а козу.
— Де ж вона? Де хорт?
— Коза лежить там, де впала. Хорт біля неї і… біля якогось такого звіря, якого я ще не бачив, не чув, ані читав. Є аж три штуки. Три кулі, як людські голови. Лежать неподвижно. Як би не те, що одна застогнала, я гадав би,
111
