Решту води вилляв Сивенький на голови нещасливих. Застогнав один, за ним другий, третій. Юрко прийшов з горівкою. Сивенький вляв кожному по пару крапель в уста. Вони стали ще дужче стогнати. Василь носив далі воду. Коли притулив до їх уст, вони сьорбали пожадливо. Решту води виливав на них. Закопані очуняли, але ще не могли говорити. Ціле товариство стало ножами випорпувати землю та вигортати її горшками й руками. Пес також порпав. Нарешті повитягали нещасливців, занесли їх над ріку, роздягли і зливали водою. Вони порозплющували очі і тупо гляділи на своїх спасителів.
— Хто ви? — спитав Сивенький.
— Асахад, — відповів один. Більше не годен був промовити.
— Асахад? Ви татари з Асахаду? З орди Ор-бея?
— Так, — відповів татарин.
— Хто вас закопав у землю?
Татарин не відповідав, лиш застогнав.
— Вони знесилені. Мабуть довго були в землі, їх треба підгодувати, то скоро очуняють.
Нуман розклав вогонь. Із вбитої кози Мортоном вирізав кусень мяса, вкинув у горщок з водою і поставив на вогонь. Другий кусень мяса припікав на рожні. Юшка скоро була готова. Сивенький дав татарам насамперед юшки, потому по пів чарки горілки і по куснику мяса. Вони віджили й один із них, Шамай, став розказувати.
— Ерзерумський валі, великий душман, знущається над народом і лупить величезні податки. Найбільше завзявся на нашу орду. Всякими драчками вже зруйнував нас. Все те, що витис-
113
