Мортон не прикладаючи рушниці до щоки, підвів цівку незамітно вгору. Саме тоді понад курдами летіли якісь птахи. Сивенький звернувся до курдів і показав рукою в гору. В цю мить Мортон підвів рушницю і випалив двічі раз по-раз. Один птах впав перед конем передущого курда, другий три кроки від нього ліворуч. — Курди завернулись на яких триста кроків назад і знову стали.
— Бояться нас — сказав Сивенький. — Лишіться тут, а я підїду до них сам і розмовлюся з ними. Але пильно стежіть, що курди роблять і що я робитиму. Як тільки піднесу рушницю, або руку, ви до мене.
Сивенький пустився вперед. Курди, бачивши, що до них їде лиш один, не відступали. Підїхавши тільки, що його могли чути, Сивенький крикнув:
— Не бійтеся нас! Ми смирні, спокійні путники і нас менше як вас. Як є між вами який ваш старшина, нехай підїде до мене. Хочу з ним розмовитися, бо гадаємо переночувати в вашім аулі.
Курди зглотилися і стали радити. По хвилині відстав від них один і підїхавши на сто кроків до Сивенького, став.
— Хто ти і чого хочеш? — спитав.
— Я Юсуф-паша. Ті, що лишилися позаду, мої товариші і моя служба. Я хотівби побалакати з отаманом того аулу, від якого ви надїхали. Ти відти?
— Я отаман аулу — відповів курд. — Відки і куди їдете?
— Ми виїхали з Анґори і простуємо до Карсу на Кавказі.
129
