ніякого труду вкрасти наші коні — подумав Сивенький і відповів:
— Наша звичка, від якої ніколи не відступаємо, все бути вкупі. Ми й наші коні все вкупі. Вдень і вночі.
— У нас нема такої кватири, що всіх вас помістила б, ще й з кіньми.
— То не будемо ночувати у вас. Поїдемо дальше.
— Зажди ще трохи. Поговорю з моїми людьми. Може таки найдеться обійстя таке велике, щоб вас усіх помістило.
Отаман знову вернувся до своїх курдів. Цим разом рада була довша. Коли скінчилася, від гуртка відстав один курд і почвалав в сторону аулу. Отаман вернувся до Сивенького і сказав:
— Знайшовся такий, що на одну ніч відступить вам цілу свою хату разом із подвірям обведеним високим муром. Ви всі поміститеся в хаті, коні можуть переночувати на подвірю.
Сивенький дав товаришам рукою знак, щоб приїхали. Вони рушили вперед і разом з курдами почвалали далі. Вїхали в одиноку вулицю аулу. Доми стояли по обох боках вулиці. Всі були на два хлопа високі. Кожний дім виглядав як високий мур з фірткою, бо вікна в цих домах виходили на подвіря. Похід спинився перед одним із найбільших домів.
— Отут у мого сусіда ваша кватира — промовив отаман. — Господар вже вивів свою худобу, двері відчинені. Розгостіться, як вам до вподоби. Ви мабуть голодні? Зараз накажу принести вам харчів. Сусідня хата моя.
— Як ласка — звернувся до нього Сивень-
131
