— Я знаю, яким способом, — воркнув Мортон. — Буде облога. Харчів, які маємо, ледве чи вистане нам на добу. Ще більший клопіт буде з водою, бо й коні мусять пити. З голоду і спраги будемо мусіти піддатися.
— Я вже починаю жалувати, що не пішов за вашою радою. Треба було бодай не лишатися тут на нічліг, але поїхати дальше.
— Полізу на дах скинути коням сіна, а ви промишляйте, як роздобути більше харчів і води, або як пробитися крізь товпу тих розбійників.
Мортон вийшов, але вже по хвилині вскочив назад до хати.
— Зрада! — крикнув. — Ворог вже в кріпості.
— Який ворог, в якій кріпості? — запитав Сивенький.
— Наш ворог у нашій кріпості… На даху… Я вам казав, що йду скинути сіна коням. Розглядаюся по подвірю за драбиною… Нема, хоч повинна бути. Кажу Нуманові, щоб привів коня під саму хату і сів на нього. Нуман сів на коня. Я виліз на коня, з коня на рамена Нумана і, гоп на дах. Іду до сіна, а тут з сіна вистають дві ноги. Дві людські ноги. Я зараз на рамена Нумана, на землю і до вас.
— Піду й я подивитися.
Сивенький вийшов з Мортоном на подвіря. Виліз на дах таким способом, як перше Мортон і також побачив ті ноги.
— Подайте мені вашу собаку, — шепнув до Мортона — і самі прийдіть сюди.
Коли на дах вернувся Мортон з собакою, яку кликав „Борзий“, Сивенький вхопив ноги,
133
