що виставали з сіна і став тягнути. Витягли курда. Він схопився на рівні ноги і неначе здивований крикнув:
— Хто ви?! Яким способом опинилися на моїй хаті?
— Коли ти господар, то яким способом ти взявся на тій хаті? — відповів Сивенький. — Твій отаман сказав мені, що господар цеї хати відступив її нам, що сам пішов до якогось свога родича.
— Або ти брешеш, або отаман. Злізайте!
— Злізь ти! Тепер, аж до завтра ця хата наша.
— Не злізете?
— Ні!
Курд вихопив запоясника, замахнувся і… з криком впав. То Борзий скочив до нього, вхопив за горло і курд упав. Борзий ляг на нього, готовий в кожній хвилині знов ухопити його за горло.
— Лежи так спокійно, — остеріг Сивенький його, — бо як тільки рушишся, собака загризе тебе.
— Як довго маю так лежати?
— Покличу отамана і передам тебе йому. Ти знав, що ми будемо ночувати в твоїй хаті, бо, ти відступив її для нас… на те, щоб у ночі вкрасти наші коні. Ще раз кажу, не рухайся, бо ця собака жартів не знає… Ходім! — Сивенький звернувся до Мортона.
— Він виліз по драбині, витягнув її за собою на хату, і накрив сіном, — промовив Мортон витягаючи з-під сіна драбину. — Як свої ноги, так і драбину зле накрив. Тепер по цій драбині ми зліземо, але вперед скинемо трохи сіна для наших коней.
134
