— Ви вбили мого батька. Наше право… кров за кров! Заплатите вашою кровю. Хто з вас вийде на вулицю, згине. По тижневі й у хаті знайде вас моя куля, або мій ніж!
— Добре, що маємо чим напоїти коні і на дорогу харчі, — промовив Сивенький до товариства. — Юрко піде на дах дивитися, що роблять курди. Василь і Нуман напоять і осідлають коні.
Коли коні вже стояли готові, Юрко зійшов із даху і почав розказувати.
— Правильна облога. Пильнують, щоб ми не втікли. На вулиці перед хатою патролює десять узброєних курдів. Всі мають рушниці. В хаті просто фіртки нашої хати вибили вікно на вулицю. З вікна визирає цівка рушниці. Там засів син небіжчика, тепер господар цеї хати.
— Пильнують нас, — замітив Сивенький, — щоб ми не втікли фірткою на вулицю. Як би ми тільки відчинили фіртку, посипавсяб на нас град куль. Їм ані в гадці, що ми маємо другу фіртку, якої ніхто не пильнує. На коні! Ми побільшимо фіртку.
Окрім Сивенького й Мортона, всі посідали на коні й підїхали до муру з дірою. Сивенький і Мортон привели свої коні під мур. Бючи прикладами рушниць, відкришували камінь по камені. Діра була вже така велика, що нею міг пройти кінь із їздцем.
— В дорогу! — сказав Сивенький.
— Ще хвилинку заждіть, маю щось сказати, — звернувся Мортон до нього. — Хтось мусить лишитися трохи позаду, щоб на всякий випадок крити відворот. То повинен зробити найліпший стрілець.
142
