Сторінка:Будзиновський В. Пригоди запорожців (Краків, 1941).djvu/146

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Щоправда, й я не дуже вірю, щоб то був ваш син…

— Хто такий? — перебив о. Климентій, затрусившись.

— Мені Шамай балакав про якогось молодого чужинця, якого вели до якоїсь вязниці. Як звався той парубок і куди його завели, Шамай не знає. Можливе, що знає його бей. Завтра, або ще нині в ночі будемо у нього.

— Мій син у вязниці! Цілий рік…

— Ще не знаємо, чи то справді ваш син…

— Хто ж інший міг би бути?… як би то не був чужинець, то Шамай знав би, хто він.

— Шамай казав, що то якийсь московський шпіон.

— Як його взяли за московського шпіона, то він напевно мій Іван. Тут люди не знають різниці між москалем і українцем. Кожний христіянин, що під московським царем, на їх думку, москаль.

— Дав би Бог, щоб то був ваш син.

— Дав би Бог? Щоб мій син був у вязниці?… Як шпіон?

— Ліпше у вязниці, як валятися кістьми по степу. Як то він, то з вязниці його видобудемо.

— Перед нами якісь їздці! — крикнув Мортон, дивлячися крізь далековид вперед себе. — Може то курди зайшли нас і беруть у два вогні?

— Подивлюся, — відповів Сивенький. — Ви гляньте позад себе, чи й відти не йдуть. Сумніваюся чи ті, що перед нами, курди. Щоб переймити нас, непомічені нами, мусіли б обійти це пасмо гір ліворуч. Хоч би мали найліпші в світі коні, не встиглиб зробити

147