знаю про тебе. Шамай розказав мені. Ти бачився в моїм приятелем Місахом? Маєш від нього письмо?
Сивенький подав Ор-беєві письмо.
— Сідайте — сказав бей, сідаючи сам. — Вибачайте, що таки зараз прочитаю письмо, бо я дуже цікавий, як стоять його діла. На добавок у тім письмі напевно буде щось також про вас.
Товариство розсілося назад на подушках і коврах, бей почав читати. Прочитавши, звернувся до Сивенького.
— Спасаючи Місаха, ти зробив велику прислугу не лише йому, але й мені і моїй орді. Ти прислужився цілій Ерзерумщині.
— Яким способом? — спитав Сивенький.
— Таким, що поміг Місахові пробратися до анґорського валі. Той валі був щирим другом Місахового батька. Він чесна і справедлива душа. Любимець султана. Місах розкаже йому все, що знає про нашого валі і про його злого духа, нашого макреджа. Той макредж, голова судового трибуналу, ще чорніша душа. Він головний виновник усіх тих кривд, які діються підданим султана в нашім вілаєті. То ненаситний звір. На кожного, на цілі аули й на цілі племена вигадує якісь провини, якісь злочини. Хто не дасть окупу, той іде під суд і пропав. Тепер як Місах в Анґорі, про все те буде знати „анадолі казіаскері“, цебто найстарший суддя Малої Азії. І султан буде знати.
Мортон, що з усього того не розумів ні слова, нетерпеливо вертівся на своїй подушці. Нарешті не видержав і перебив розмову, звертаючися до Сивенького.
151
