— Султан далеко, а валі і його спільник Макредж сидять на карку. Той Мутеселім не лиш ласий на гріш, але й великий скупиндряга. Він знає, що в кожній хвилині може втратити своє становище, отже складає гроші, живучи сам у крайній нужді. Це нужденне життя потрібне йому також на те, щоб валі гадав, що він усе те, що злупить, відсилає до Ерзеруму.
— Як не буде можна видобути вязня підступом, то підкупимо Мутеселіма. Мій товариш з Лондону має гроші.
— Саме про того англійця я хотів тобі дещо сказати. Він по-турецьки не говорить, отже в Бурді нехай взагалі нічого не говорить. Там нехай буде німаком.
— Нащо ця комедія?
— Щоб Мутеселім і взагалі люди в Бурді гадали, що всі ви турки. Ніхто не повинен знати, що ви запорожці, що Мортон не турок.
— Ти знаєш Бурді? Є там яка гостинниця?
— Гостинниця є жидівська… Але, чи не ліпше було б тобі закватируватись у команданта ґарнізону Селіма? У нього простора хата. Як закватируєтеся в його хаті, то ніхто вас не буде підозрівати, що ви приїхали викрасти вязня. Його хата припирає до вязниці. Між хатою і вязницею занедбаний сад, куди ніхто не заглядає.
— Побачу, як вже буду на місці.
— Яким способом ти загадав перевести твоїх запорожців з-під Анґори на Кавказ? Це не буде легко, бо сумніваюся, чи вони дістануть на це дозвіл.
— Ще сам не знаю. Вони не під самою Анґорою. Вони під межею твого вілаєту.
159
