Коли баба почула „паша“, схопилася і стала Сивенькому пильно приглядатися.
— Він справді щонайменше міріліно — замітила. — Вже заплатив? Кілько?
— Ще не заплатив, бо ще не бачив, які ці кімнати. Ще не знає, чи буде з них удоволений. Як лишиться в нас, то за тиждень заплатить пять пястрів. Зараз тобі дам… Всі пять. Ти знаєш, що я всі гроші зараз передаю тобі.
Селім-аґа заправив десять пястрів і Сивенький згодився заплатити стільки. Коли ж Селім тепер перед бабою затаїв половину комірного, Сивенький догадався, що той командант арнавтів сам під командою Мерсіни і мусить віддавати їй усі свої гроші. Щоб мати якийсь гріш на свої власні потреби, про які очевидно Мерсіна не сміла знати, він затаїв перед нею половину комірного. Сивенький скинув на нього оком на знак, що зрозумів його.
— Пять пястрів?! — скричала Мерсіна. — Пять пястрів за чотири кімнати і за сім днів?
— Вони сказали, що дадуть пять, бо ще не знали, яка то хата — вибачався Селім-аґа. — Оглянувши, може дадуть більше. Не забувай, що такі пани, окрім плати, дають бакшиш.
— Даєте бакшиш? — запитала баба Мортона.
Мортон покрутив головою і показав на Сивенького, щоб із ним розмовилася.
— Він німий? — запитала. — Я ще не бачила німого купця.
— То дуже побожний чоловік — відповів Сивенький. — Поклявся не говорити, поки не побачить гробу пророка.
— О, то побожний паломник? Я такої штуки
165
