не втяла б, щоб так довго держати язик за зубами.
— Так. Він дуже побожний, язик держить за зубами і коли не їсть, у нього рот усе зачинений. Але за те він не держить руки в кишені. Витягає її дуже часто… незачинену. Як йому сподобається твоя хата, то зараз дасть тобі, крім комірного ще й бакшиш, ще пять пястрів.
— Ефенді! — крикнула. — Твої слова пахнуть рожею і гвоздиком; твої уста розумніші й мудріші, як писок того Селіма-аґи, що не сказав тобі зараз, що його панею і панею цеї хати є Мерсіна; твоя рука… як рука Аллаха, що роздає всяке добро і бакшиш. Оглянь хату. Побачиш, що Селім-аґа дуже дурний, коли заправив лише пять пястрів і в твоїм імені прирік мені з кишені того побожного такий малий бакшиш. Ти будеш розумніший.
Пішли на обзорини. Чотири кімнати з вікнами на садок були порожні, але чисті. Сивенький узяв усі чотири. По одній для себе, Мортона й отця Климентія, четверту для Ковтюків. Вийшли до саду. Був дуже занедбаний. Кілька дерев і бурян. До саду припирала касарня, саме її вязничний бік. Це було дуже корисне для цілі, для якої товариство Сивенького сюди приїхало. Щоб відвернути від себе всяке підозріння, Сивенький зовсім не показував одушевлення садом.
— Правда, гарний сад — промовив Селім. — Ви могли б цілими днями сидіти тут у холоді дерев, серед найрізніших запахів різних цвітів… за дурних десять пястрів… Мерсіні скажу, що за пять і за малий бакшиш для неї.
166
