Перейти до вмісту

Сторінка:Будзиновський В. Пригоди запорожців (Краків, 1941).djvu/166

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Десять пястрів і бакшиш для Мерсіни? — спитав Сивенький.

— Це не багато.

— Булоби не багато, якби не те, що тут вікна вязниці. Тут… хіба наші коні могли б стояти.

— Очевидно, що могли б, бо й іншого приміщення для них не маю, стайня завалена.

— Як обіцяєш мені, що вязні не будуть непокоїти нас своїм криком, то візьму сад… для коней. Дам, як жадаєш, десять пястрів. Хата й сад, разом двадцять пястрів.

Сивенький сягнув за пояс по гроші, але Мортон випередив його. Вихопив з-за пояса гаманець, відчислив тридцять пястрів і мовчки передав їх Селімові.

— Двадцять маєш за хату й сад — промовив Сивенький, — а десять бакшиш. Ще я додам тобі від себе пять. Разом маєш тридцять пять за перший тиждень. Мерсіна також дістане бакшиш.

Селім не вірив своїм очам. Довго держав гроші на своїй долоні й поглядав на них. Аж по хвилині відрахував двадцять пять і всунув їх за халяву. З десятьома побіг до Мерсіни і передав їй.

— Маєш пять пястрів за хату, пять за сад. Це ще не всьо. Ще й бакшиш дістанеш.

Товариство вернулось до хати. В сінях Мерсіна мішала в казані щось наче юшку, наче рідке тісто.

— Це для тебе — промовив Сивенький, даючи їй десять пястрів.

— Ще раз так, як за хату! — скрикнула врадувана. — Ефенді! Такому, що дає подвійно,

167