— Десять пястрів і бакшиш для Мерсіни? — спитав Сивенький.
— Це не багато.
— Булоби не багато, якби не те, що тут вікна вязниці. Тут… хіба наші коні могли б стояти.
— Очевидно, що могли б, бо й іншого приміщення для них не маю, стайня завалена.
— Як обіцяєш мені, що вязні не будуть непокоїти нас своїм криком, то візьму сад… для коней. Дам, як жадаєш, десять пястрів. Хата й сад, разом двадцять пястрів.
Сивенький сягнув за пояс по гроші, але Мортон випередив його. Вихопив з-за пояса гаманець, відчислив тридцять пястрів і мовчки передав їх Селімові.
— Двадцять маєш за хату й сад — промовив Сивенький, — а десять бакшиш. Ще я додам тобі від себе пять. Разом маєш тридцять пять за перший тиждень. Мерсіна також дістане бакшиш.
Селім не вірив своїм очам. Довго держав гроші на своїй долоні й поглядав на них. Аж по хвилині відрахував двадцять пять і всунув їх за халяву. З десятьома побіг до Мерсіни і передав їй.
— Маєш пять пястрів за хату, пять за сад. Це ще не всьо. Ще й бакшиш дістанеш.
Товариство вернулось до хати. В сінях Мерсіна мішала в казані щось наче юшку, наче рідке тісто.
— Це для тебе — промовив Сивенький, даючи їй десять пястрів.
— Ще раз так, як за хату! — скрикнула врадувана. — Ефенді! Такому, що дає подвійно,
167
