— Чи маємо зараз іти з тобою? — запитав Сивенький.
— Ще ні. Мутеселім не має ні кави, ні тютюну. Це ж потрібне зараз, як тільки ввійдете до його гостинної. Насамперед занесу йому гроші. Він зараз купить каву й тютюн. Або я сам куплю по дорозі. Тоді прийду по вас… Я не повинен говорити тобі цього, що чув про тебе від мутеселіма. Але ти мій добродій. Ти щедро заплатив мені за хату і тепер витягнув з великого клопоту. Отже мушу остерегти тебе.
— Мутеселім балакав щось про мене? — спитав Сивенький здивовано. — Що він може про мене знати? Може мені грозить якась небезпека?
— Про тебе він чув лише це, що я йому сказав. Небезпека не грозить тобі ніяка. Я мушу сказати тобі лиш це, що ти для мутеселіма велика загадка, яка його сильно стурбувала. Він не дуже вірить, щоб ти, вислужений міріліно, зійшов на купця. Не дуже вірить, що той твій товариш, що не говорить, і той, що сидить у хаті і нікому не показується, також купець. Мутеселім каже, що таке товариство купців дуже дивне. Він командант кріпості, отже мусить знати, хто ти й твої товариші. Будеш мусіти показати йому свої подорожні папери й пояснити ціль твого приїзду.
— Ти мною не журися, — успокоював Сивенький Селіма. — Мутеселім буде з мене вдоволений і тобі подякує за те, що ти привів до нього такого гостя, як я.
Селім побіг, а Сивенький тимчасом вийшов до Мерсіни.
175
