— Чи ви хотіли б бути у мутеселіма?
— Очевидно. Бути в Римі і не бачити папи!
— Коли ж бо ви не лиш не смієте нічого балакати, але й я не смію бути вашим драґоманом, бо зараз виявилося б, що ви не турок.
— Пусте! Хочу бачити, як такий звір виглядає, які тут звичаї. Балачку переповісте мені, як вернемось додому. Піду до нього, хочби не запросив мене.
— Коли ж бо той меч султана в цій кріпості не має чим прийняти нас, бо або султан не платить, або його платню валі задержує для себе. Через нас наш господар у великій біді, бо мутеселім казав йому на кошти нашої гостини принести пятсот пястрів. Селім не знає, звідки взяти їх.
— Нащо було мучити мене таким довгим вступним словом! — крикнув Мортон, витягаючи калитку. — Маю гроші. Але пятсот пястрів соромно давати на кошти прийняття таких людей, як ми. Дайте зо дві тисячі.
— Тисяча буде досить. Решту треба мати в резерві, бо мабуть на тій першій позичці не скінчиться.
Сивенький виймив з калити тисячу пястрів, вернувся до Селіма і дав йому.
— Більше як мутеселім жадав! — крикнув Селім здивований і врадуваний. — Гм… Це рішуче забагато. Тепер дам йому тільки половину, кілько сам зажадав. Решту заховаю на другий раз.
Селім сховав пів тисячки в халяву, других пятсот держав у руці.
174
