Перейти до вмісту

Сторінка:Будзиновський В. Пригоди запорожців (Краків, 1941).djvu/176

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Служба принесла каву й напхані люльки.

— Я зараз вгадав, що ти не звичайний купець…

— Що тебе навело на цю гадку?

— Бо я… трохи розумію дипломатію. Ти вислужений паша, один твій товариш не говорить, третій сидить у хаті, взагалі не показується нікому. Чому він не прийшов з тобою до мене?

— Він нездужає.

— Чи то дипломатична недуга? — спитав мутеселім, хитро поглядаючи на Сивенького. — Може й німота твого товариша дипломатична?

— Ти хочеш бути дипломатом? — спитав Сивенький, сміючися.

— Моє питання може було не дипломатичне?

— Очевидно. Якби ти був дипломат, то ти взагалі не питав би, але все те, що тобі треба знати, виміркував би з того, що ми самі говоримо і з того, що ми робимо.

— Якби я не був дипломат, то мене хіба зробили б командантом такої важної граничної кріпості? Я тобі зараз дам доказ, що я багато знаю про тебе і твоїх товаришів, хоч ні тебе ні їх не питав.

— Дай цей доказ.

— Отже твоє товариство побільшиться ще на одного…

Мутеселім урвав, ждучи, яке вражіння зробить його дипломатичний здогад. Сивенький справді глянув здивований на господаря.

— Хіба думаєш про тих купців, яких ми тут дожидаємо.

— Ні. То буде хтось у дуже знищеній оде-

177