венький всунув руку в його кишеню. Витягнув ключ і брама відчинилася. Вартових не було ніяких. Знаючи, що Селім вночі не приходить, вони спали в своїй кімнаті, або сиділи в каварні.
— Де кімната вартових? — спитав Сивенький.
— При кінці коритаря, праворуч. Ти підпиши мене в контрольній книзі, бо я хочу знати, як ти пишеш.
Увійшли до кімнати вартових. На столі світився каганець, на стіні висіли два канчуки. Кімната була порожня.
— Де ключі від келії арештантів? — спитав Сивенький.
— Вязниця має лиш один ключ від входових воріт. Двері келій мають лише засуви від коритаря. Гик. Підпиши мене, я сяду.
Селім сів на землі, позіхнув, розтягнувся й заснув.
— Ви сидіть біля нього, я піду на оглядини, — промовив Сивенький до Мортона. Мусите аж до мого повороту сидіти в темноті, бо я візьму каганець.
— А як хто прийде, або він проснеться?
— Чи хто прийде, дуже сумніваюся. Він буде спати, доки не збудимо його.
Сивенький взяв каганець і вийшов на коритар. Відсунув засуву перших дверей і відчинив. Його щастя, що не переступив порога, бо був би впав у яму два лікті глибоку. Посвітив каганцем і на дні побачив старого жида. Замкнув двері і пішов дальше. Відчинив другі.
— Який дідько поночі товчеться і не дає спати! — воркнув вязень до себе по-українськи.
182
