Перейти до вмісту

Сторінка:Будзиновський В. Пригоди запорожців (Краків, 1941).djvu/191

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Беріть мене! — сказав. — Але хто перший рушиться з місця, дістане в лоб. Він і мутеселім.

Хвилину мутеселім сидів німий.

— Відкличеш наказ, чи ні? — спитав Сивенький.

— То не мій наказ — вибовтав мутеселім. — То наказ макреджа. Він, як схоче, то й мене може увязнити.

— А я тобі кажу, що не він тебе увязнить, але ти його всадиш у тюрму і відставиш до Ерзеруму. Наказ я дам тобі.

— Ти з жаху збожеволів.

— Де той макредж?

— Просіть його сюди, — сказав мутеселім до арнавтів.

Макредж увійшов і сів біля мутеселіма. Сивенький стояв на середині кімнати.

— Ось тут стоїть той Юсуф, — промовив мутеселім до макреджа. — Він заперечує вину.

— Це йому не поможе, — відповів макредж. — Його вина доказана. Замкни його в темницю. Завтра відішлемо його до Ерзеруму, де його без суду повісять.

— Чи не ліпше було б, — замітив мутеселім, — покарати його інакше? Покарати так, щоб кару затямив аж до смерти і щоб падишах мав з цього яку користь?

— Як це розумієш?

— Нехай викупить своє життя і життя своїх товаришів.

— Яка вартість твого життя? — спитав Сивенького макредж.

— Ніяка.

— Здурів! — крикнув макредж.

 

192