— Беріть мене! — сказав. — Але хто перший рушиться з місця, дістане в лоб. Він і мутеселім.
Хвилину мутеселім сидів німий.
— Відкличеш наказ, чи ні? — спитав Сивенький.
— То не мій наказ — вибовтав мутеселім. — То наказ макреджа. Він, як схоче, то й мене може увязнити.
— А я тобі кажу, що не він тебе увязнить, але ти його всадиш у тюрму і відставиш до Ерзеруму. Наказ я дам тобі.
— Ти з жаху збожеволів.
— Де той макредж?
— Просіть його сюди, — сказав мутеселім до арнавтів.
Макредж увійшов і сів біля мутеселіма. Сивенький стояв на середині кімнати.
— Ось тут стоїть той Юсуф, — промовив мутеселім до макреджа. — Він заперечує вину.
— Це йому не поможе, — відповів макредж. — Його вина доказана. Замкни його в темницю. Завтра відішлемо його до Ерзеруму, де його без суду повісять.
— Чи не ліпше було б, — замітив мутеселім, — покарати його інакше? Покарати так, щоб кару затямив аж до смерти і щоб падишах мав з цього яку користь?
— Як це розумієш?
— Нехай викупить своє життя і життя своїх товаришів.
— Яка вартість твого життя? — спитав Сивенького макредж.
— Ніяка.
— Здурів! — крикнув макредж.
192
