— Твоє життя має якусь вартість? — спитав його Сивенький.
— Бодай десять тисяч пястрів.
— Моє життя ціню бодай десять тисяч разів стільки, що твоє. Це виходить на сто мільйонів пястрів.
— Ти такий багач?
— Багач, але моїх маєтків з собою не вожу.
— Всежтаки тут у Бурді твоє життя має вартість не меншу, як двадцять тисяч пястрів.
— Не буду сперечатися.
— Так само життя твого приятеля, що не говорить.
— І цього не перечу.
— Десять тисяч другий приятель.
— Щонайменше.
— Твої слуги бодай по пять тисяч.
— Як не більше.
— Отже разом шістдесят тисяч.
— Ти добре зрахував.
— Коли заплатиш?
— Ніколи!
Макредж і мутеселім зглянулися розчаровані. Перший отямився макредж.
— Коли не хочеш заплатити грішми, то заплатиш життям! — зашипів. — Приклич арнавтів! — звернувся до мутеселіма. — Всіх, які є в сараю, бо він буде боронитися.
— Я сам хотів просити тебе, — промовив Сивенький до мутеселіма, — щоб ти арнавтів візвав сюди, бо я наказую тобі увязнити цього опришка.
— Ти?… Кого? — спитав мутеселім протяжно. — Макреджа?
— Він був макреджом, тепер вже ним не є.
193
