Казі-аскері казав арештувати його. Він утік сюди. Відси хоче втекти на Кавказ. Мене чіпився тільки на те, щоб украсти наші гроші. Як не хочеш сам зігнити в темниці, зараз увязни його.
— Що я чую?! — крикнув мутеселім, звертаючись до маркеджа, що поблід як стіна.
— Не розумію його, — вибовтав макредж. — Мабуть збожеволів, коли не хоче викупити свого життя і ще таке верзе.
Сивенький витягнув з-за пазухи грамоту і подав її мутеселімові.
— Читай!
Мутеселім взяв грамоту і насамперед глянув на підписи.
— Підписаний казі-аскері і… і… хіба в Ерзерумі вже інший валі?
— Інший, бо той, якого ти знаєш, великий приятель і опікун цього бувшого макреджа, вже прогнаний.
Мутеселім почав читати письмо. — Чи тебе вислав сюди казі-аскері, або й сам султан? — спитав Сивенького, прочитавши грамоту. — Чому та грамота не прийшла з Ерзеруму просто до мене? Чи мені не вірять? Чому ти ще вчера не сказав мені, що привіз таку грамоту, з таким наказом? Приклич арнавтів… Не тебе, а макреджа арештую.
В руці макреджа блиснув кинджал. Він схопився і заки Сивенький встиг простягнути по нього руку, щез за дверми. Сивенький вибіг за ним. Макредж лежав у сінях на землі, на нім Шамай. Селім, що ввесь час перепалки в селямліку стояв під дверми на підслухах, казав
194
