макреджа звязати і відставити до вязниці. Сивенький вернувся до селямліку.
— Вибач, — промовив до нього мутеселім, подаючи йому люльку. — Я твій приятель, але я мусів слухати макреджа, бо не знав, що його скинули, ще й гончі листи розіслали за ним. Простиш мені?
— Як будеш поводитися так, щоб я міг забути твою провину.
— Забудеш, бо ти забудько.
— Що я ще забув??
— Прислати мені обіцяну медицину.
— Я не забудько, за медицину не забув. Вона вже в мене. Коли я до цеї пори ще не прислав тобі її, то це лиш тому, бо ти арештував мене.
— То не забуваючи про медицину, забудь про той арешт. Коли пришлеш медицину? Той макредж до решти попсував мені нерви.
— Дам тобі медицину, ще ліпшу, як була вчорашня.
До селямліку ввійшов Селім-аґа і заявив, що з Ерзеруму приїхав чавш (поліцай).
— Нехай прийде! — наказав мутеселім.
Чавш увійшов, подав мутеселімові пакет і вийшов. Мутеселім розпечатав пакет, виймив письмо і став читати.
— То письмо від анадолі казі-аскері, — сказав прочитавши. — Пише мені, що валі прогнаний, та щоб, як би тут появився макредж, арештувати його і передати чавшові.
— Але дай сильний конвой.
— Дам десять арнавтів, бо з ним піде ще другий арештант. Казі-аскері пише, щоб я зараз вислав до Ерзеруму того московського
195
