Юрко взяв мутеселіма підпаху і підвів його на ноги.
— Веди! — крикнув мутеселім. — Ти, ефенді, підеш з нами.
Сивенький пішов до Василя. — Ти, Василю, підеш з нами, бо Юрко перемінився в Селіма-аґу. Як ми ввійдемо до вязниці, ти лишися під її брамою. Можливе, що Іван Красій вийде сам, ми ще лишимося в середині. Тоді ти заведеш Івана до хати. Нехай зараз переодягнеться і зголить бороду. Як би ми довго не приходили, то вернись назад і шукай нас у вязниці.
Сивенький вийшов з хати і пішов за мутеселімом, якого вів Юрко.
— Відчини! — сказав мутеселім, коли вже були під брамою вязниці.
— Селім не має ключа, — замітив Сивенький. — Ти вже забув, що ключ у твоїй кишені?
— Правда, правда. Але то не моя робота крутити ключем. Вийми, Селіме, з моєї кишені й відчини.
Юрко добув ключа, відчинив і всі три ввійшли. В середині було дуже темно, отже Сивенький вів їх. Завів до кімнати вартових. Як попередньої ночі, так і тепер була порожня. Сивенький узяв каганець і пішли дальше.
— Де сидить московський шпіон?
— Тут — відповів Сивенький, показуючи на двері.
— Селіме, відчини!
Юрко відсунув засуву і відчинив двері.
— Собака лежить на дні. Але він хіба неживий? Бо не рухається.
— Як хочеш, то я впевнюся, — сказав Сивенький.
201
